Україна, 10014, м. Житомир, вул. Михайлівська, 15, тел.: (0412)47-36-89, 42-07-52, факс.: (0412) 42-07-52, e-mail: zippo@ukrpost.ua
.:: Новини інcтитуту ::. .:: Мапа сайту ::. .:: Форум ::. .:: Блог ::. .:: Запитання-відповіді ::. 23 листопада 2014 р.
 
Головне меню
 
 
 


 
Пошук по сайту
 
 
Шукати
 

 
Пошук в Інтернеті
 
 

Шукати
 

 
Відвідування сайту
 
 
сьогодні:
38
всього:
269653
переглядів сторінки:
10322
 






 
Формування мовленнєвої культури дошкільників
 
 
Автор: Солоп Т.І.,
викладач-методист
Бердичівського педагогічного коледжу
 
Тема. Формування мовленнєвої культури дошкільників

П л а н

 
1.Поняття про мову та мовлення, його характерні ознаки.

2. Принципи навчально-мовленнєвої діяльності.

3. Умови для правильного розвитку мовлення дошкільників.

4. Підвищення і удосконалення культури мовлення медпрацівників.

5.Завдання і зміст навчання мовлення дошкільників.

6. Методи і прийоми розвитку зв’язного мовлення.

7. Аналіз традиційної структури та видів мовленнєвих занять.

8. Методика обстеження рівня мовленнєвого розвитку дітей дошкільників.


Література
  1. Богуш А.М. Заняття з розвитку мови в дитячому садку. К.: Рад.школа,1988.
  2. Богуш А.М. Методика навчання української мови в дошкільних закладах. К.: Вища школа, 1993.
  3. Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Програма та методичні рекомендації (укладач А.М.Богуш) К.:МО, 1997.
  4. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім в дошкільному закладі (за ред. А.М.Богуш) Київ.: Вища школа, 1992.
  5. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. К.: Вежа, 1994.
  6. Піроженко Т.О. Мовленнєве зростання дошкільника. К.: Грайлик. 1999
ПОНЯТТЯ ПРО МОВУ ТА МОВЛЕННЯ, ЙОГО ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ

Найбільшим надбанням дошкільного віку є оволодіння мовою.

Що таке мова?

Мова – це засіб спілкування, пізнання, мислення, інтелектуальної діяльності, оволодіння суспільно-історичним надбанням людства.

Що означає оволодіти мовою?

Це засвоїти і усвідомити мовні норми, що історично склались у фонетиці, граматиці, лексиці, орфоепії, стилістиці та лексиці та адекватно їх використовувати в будь-якій людській діяльності, що супроводжується мовленням.

ЩО ТАКЕ МОВЛЕННЯ?

МОВЛЕННЯ – це усне чи письмове висловлювання своїх думок, бажань, намірів тощо залежно від ситуації.

Оволодіти мовленням – це адекватно і доречно користуватись мовою в тій чи іншій ситуації спілкування. Оволодіння мовленням відбувається в процесі мовленнєвої діяльності.

ЩО ТАКЕ МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ?

Це складний процес, що включає в себе сприймання і розуміння мови і конкретне говоріння (усне чи письмове) в будь-якій ситуації спілкування.

ЩО ТАКЕ СПІЛКУВАННЯ?

СПІЛКУВАННЯ – це складний і багатогранний феномен життєдіяльності людини, який одночасно виступає як: процес взаємодії (комунікації ) людей, як інформативний процес (обмін, передача інформації, досвіду тощо)
  • відношення людей один до одного
  • взаємовпливу людей один до одного
  • співпереживання і взаєморозуміння людей
Отже, мовленнєва діяльність обов’язково передбачає акт взаємодії (комунікації), тому правомірно назвати її комунікативно-мовленнєва діяльність.

Під час цієї діяльності формуються і удосконалюються всі ознаки мовлення.

КОМУНІКАТИВНІ:
  • спрямованість на партнера
  • різноманітність і виразність, активне використання невербальних засобів спілкування
  • вербальні контактно-встановлюючі засоби спілкування (привітання, запрошення до розмови, звертання)
  • володіння елементарними словесними формулами мовного етикету.
КОГНІТИВНІ:
  • розуміння просторово-часових характеристик ситуації спілкування (час, місце, зміст дії)
  • розуміння емоційного змісту ситуації спілкування (емоційний стан дійових осіб)
  • розуміння змісту спілкування (про що йде мова).
ЛІНГВІСТИЧНІ:
  • словникове багатство
  • граматична правильність (відмінювання, узгодження)
  • фонетичні властивості (звуковимова, дикція, сила голосу, інтонація).
ДОВІЛЬНІСТЬ МОВЛЕННЯ:
  • прагнення до розгорну тості, логічності, зв’язності, забезпечення розуміння свого мовлення іншими.
  • управління мовленням, його зміна в разі потреби
  • характер висловлювання (репродуктивний творчий)
Важливою частиною роботи з формування комунікативно-мовленнєвих умінь є проведення діагностики мовленнєвого розвитку дитини. При цьому слід обстежити і аналізувати не лише показники оволодіння мовними засобами (звуковимова, словник, граматика). Необхідно аналізувати комплексне уміння, яке характеризує успішність мовної взаємодії, що забезпечується як когнітивно-лінгвістичними так і афективно-вольовими, творчими проявами мовлення.

Методика проведення обстеження рівня мовленнєвого розвитку дітей (див. У додатку № 1)
  1. ПРИНЦИПИ НАВЧАЛЬНО-МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
  2. Мова вихователя – еталон для дітей, це головна умова і засіб формування мови дітей. А тому мова вихователя – має бути найвищого культурного рівня: правильна, змістовна, логічна, точно, багата, доречна, виразна і образна, чиста.
  3. Забезпечити комплексний підхід до розвитку мовлення. На занятті вирішуються всі завдання: граматика, словник, фонетика, зв’язна мова.
  4. В розвитку мовлення дітей увага спрямовується головним чином не на мовні засоби (лексику, фонетику, граматику, а на зміст мовлення тобто тему і мету спілкування. (Діалогічного чи монологічного). Це означає, що на занятті головна частина – робота по зв’язному мовленню, а інші допоміжні підпорядковані. Наприклад: старша група - (зразок заняття).
  5. Забезпечення максимальної мовленнєвої активності всіх дітей на занятті. Завдяки використанню ігрових мовленнєвих ситуацій, максимально наближених до природних. Тобто моделювати такі ситуації, які максимально наближені до природних. Це забезпечує цілісність сприймання і розуміння мови дошкільниками їх високу мовленнєву активність. Наприклад: при складанні описових розповідей про іграшки, меблі моделюємо ситуацію “У ляльки новосілля” або “Купуємо ляльці нові меблі”. Опис одягу – “Нове вбрання для ляльки” по анології посуд, одяг; розповідь з власного досвіду; розповідь за картинами “Ми – письменники”; переказ “Зачакловані камінчики”, “Зачакловані іграшки”; творча розповідь – святкування дня народження. Забезпечення взаємозв’язку мислення і мови, мовлення. Тобто розвиток мови має вести розвиток таких розумових операцій як аналіз, синтез, зіставляння, узагальнення, класифікація. Навчально-мовленнєва діяльність має носити характер розвиваючий. Це досягається завдяки використанню таких прийомів:
    • уявні ситуації “що було б якби”
    • проблемно-ігрові завдання на: встановлення просторових і функціональних зв’язків “Одягни ляльку”. (Вибрати одяг відповідно величини, зросту, іграшки)
    • розкриття причинних зв’язків (“човники”)
    • знаходження помилки у використанні предметів
    • класифікація за істотними ознаками
    • словесні логічні задачі, розповіді-загадки, що закінчуються проблемними запитаннями “Вова прокинувся вранці, за вікном блакитне небо, сяє сонце. “Мамо, а зовсім недавно був дощ? Як він здогадався, адже в цей час він міцно спав”
    • розбір картинок- плутанин, віршів-плутанин з наступним поясненням “Як буває”
    • ігри-забави на порівняння: на картинах, що спільного, що відмінного
    • пошук самих різних рівнянь на поставлене запитання
    • допущення помилки
    • міркування щодо змісту прислів’їв, загадок.
1. Максимальне використання ігрових методів і прийомів враховуючи домінуючий вид діяльності дошкільників.

2. Що забезпечує емоційну насиченість занять.

3. Національна спрямованість розвиваючого мовлення.

4. Поступове ускладнення змісту методів і прийомів навчання рідної мови від групи до групи.

Формування комунікативно-мовленнєвої діяльності – являє собою складний процес взаємодії дитини з навколишніми людьми. Мова не виникає з самої природи дитини, а формується тільки в процесі життя дитини в соціумі. Її виникнення і розвиток викликається потребами спілкування, життєдіяльностіі дитини. Це відбувається завдяки співпраці дитини і дорослого, яка будується із врахуванням вікових особливостей і можливостей дитини. Виділення з навколишнього дорослого і встановлення з ним контакту починається у дитини дуже рано. Німецький психолог, досліджував дитячої мови В.Штерн ще в минулому сторіччя писав, що “початком мовлення є той момент, коли дитина вперше промовляє звуки, пов’язані з усвідомлення їх значення і наміром спілкування. Виявляється людський голос дитина розрізняє зразу після народження і відрізняє її від інших звуків.

Аналіз поведінки немовлят показує, що присутність дорослого стимулює мовлення, вони починають говорити тільки в ситуації спілкування і тільки за вимогою дорослого. Ось чому рекомендується якомога більше розмовляти з дітьми

Так виникає перша форма спілкування СИТУАТИВНО-ОСОБИСТІСНА (емоційно-особистісна).(В ситуації спілкування з дитиною на рівні емоційних контактів).

Основна її роль - загострити потребу в спілкуванні стимуляція до оволодіння мовленням.

Не сформованість емоційно-особистісного контакту дитини з дорослими або його дефіцит призводить до низького рівня мовленнєвого розвитку дитини.

СИТУАТИВНО-ДІЛОВА форма спілкування проявляється в ході спільних з дорослими і однолітками предметних дій (тобто в конкретних ситуаціях). Мовлення вплітається в предметну діяльність, супроводжує її і визначається діловими мотивами. При цій формі спілкування у багатьох випадках діти можуть обмежуватись немовними засобами.

Мовлення дітей із ситуативно-ділового формою спілкування має такі особливості:
  • воно складається з простих і коротких речень
  • лексика пов’язана із конкретною наочною ситуацією (тому багато іменників) прикметники або відсутні, або вказують на атрибутні властивості предметів (розмір, колір). Дієслова фіксують лише конкретні дії предметів.
ПОЗАСИТУАТИВНА ФОРМА спілкування проявляється в тому, що мовлення стає провідним засобом, воно не прикуте до конкретної наочної ситуації спілкування:
  • лексика звільняється від залежності від конкретної ситуації
  • збільшується кількість слів у реченнях, зростає кількість складних речень, різноманітність їх конструкцій
  • зростає кількість дієслів, що позначають вольові, інтелектуальні, емоційні дії
  • різними стають прикметники, що позначають етичні, емоційні, естетичні властивості предметів, явищ, подій
  • багато займенників, прислівників, числівників
  • урізноманітнюються невербальні засоби, які не замінюють, а доповнюють вербальну комунікацію.
Мовне спілкування в дошкільному віці здійснюється в різних видах діяльності (грі, праці, побутової, навчальної). Тому дуже важливо уміти використовувати для розвитку мови будь-яку діяльність, особливо ведучий вид діяльності. Дітям раннього віку властива предметна діяльність. Тому в центрі уваги педагогів має бути організація спілкування в процесі предметної діяльності.

В дошкільному віці ведучий вид діяльності – гра. Характер гри визначає мовні функції, зміст і засоби спілкування. В творчій рольовій грі формуються всі функції мови: номінативна, комунікативна, регулююча, плануюча. В ній удосконалюється діалогічна мова, виникає потреба в зв’язній монологічній мові.

Нові потреби спілкування і ведучий вид діяльності ведуть до інтенсивного оволодіння мовою її словниковим багатством, граматичною будовою, в результаті чого вона стає все більш зв’язною.

Таким чином спілкування є могутнім засобом розвитку мови. Його зміст і форми визначають зміст і рівень розвитку мови дітей.

Тому так важливо вміти організувати і використати спілкування з метою розвитку мови дітей.

Створення умов для правильного розвитку мови дошкільників

Необхідні умови формування правильної мови дітей:
  • міцне здоров’я
  • нормальна робота центральної нервової системи
  • нормальний розвиток і функціювання мовного апарату, органів слуху, зору, голосу
  • різноманітна діяльність дітей, багатство безпосередніх сприймань і чуттєвого досвіду, що забезпечує зміст дитячої мови
  • знання критичних періодів в розвитку мови
  • високий рівень професійної майстерності вихователів
  • високий рівень мовної культури дорослих
  • дотримання принципів.
Ці умови не виникають самі по собі, створення їх вимагає великої праці і наполегливості, щоб вони перетворились у стійкі традиції дошкільного закладу.


Міцне здоров’я – нормальна робота - правильне, збалансоване, раціональне харчу-

ЦНС вання

- загартування дітей

- забезпечення рухового режиму

- достатнє перебування на свіжому повітрі

- строге дотримання режиму дня

- чергування різних видів діяльності що попереджує розумову і фізичну втому

Нормальний розвиток - гігієна органів слуху, боротьба з минулим, і функціювання мовного вправи з вушною раковиною

апарату органів слуху,

- розвиток ємкості легень, діафрагмального зору, голосу, дихання нижньореберного дихання

- зміцнення м’язів живота

- гігієна голосу

- гігієна зору – забезпечення достатнього освітлення, особливо навчальних місць – правильне освітлення поверхні робочих столів, демонстраційних посібників, обличчя вихователя (джерел світла – зліва від дітей)

- вироблення у дітей навичок, що сприяють охороні і зміцненню органів мови: порожнини рота, носа (полоскання рота, чищення зубів, полоскання горла (жовтень, березень),  чищення носа;

- систематичний огляд дітей лікарями – спеціалістами: стоматолог, ларинголог, педіатр, логопед, нервопатолог;

- огляд гігієнічного стану меблів і посібників: відповідність росту дитини, достатня яскравість і чіткість картин, необхідний розмір посібників, їх чистота, охайність.

Критичні періоди

Протягом дошкільного віку в мовному розвитку дітей спостерігаються критичні періоди, коли відбувається найбільш інтенсивний розвиток тих чи інших складових мовної системи. Саме тоді з’являється підвищена ранимість нервових механізмів мовної діяльності і значний ризик появи порушень мовлення.

Критичні періоди є передумовою виникнення мовних розділів.

Виділяють 3 критичні періоди:

І – 1 рік 2 міс. – 1 рік 6 міс. – в цей період особливо інтенсивно розвиваються коркові зони Брока, яка відповідає за розвиток усної мови. Будь-які негативні фактори, навіть незначні, можуть вплинути на розвиток мовлення (до зникнення, затримка),


ІІ – 3 роки – коли інтенсивно розвинене зв’язне мовлення, відбувається перехід від ситуативної мови до контекстної. Це вимагає великої узгодженості в роботі центральної нервової системи і мовно-рухових механізмів, уваги, пам’яті і т.д.

Незначна розбалансованість цих процесів веде до зміни поведінки: впертість, негативізм. Це викликає велику ранимість мовної системи, може виникнути заїкання, відставання мовного розвитку.

ІІІ – 6-7 років – починається інтенсивний розвиток письмової мови. Це викликає велику нагрузку на центральну нервову систему. При надто високих вимогах до дитини відбувається “зрив” нервової діяльності, що викликає мовні порушення.

Підвищення і удосконалення культури мовлення педпрацівників

Культуру мовлення визначає доскональне володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності.

Норми мови: (сукупність загально прийнятих правил)

орфоепічні – правильна вимова звуків, звукосполучень, наголосу в словах;

лексичні – вживання слів у властивому їм значенні, правильне поєднання слів за змістом у реченнях, словосполученні;

граматичні – правильне творення і вживання слів та їх форм, правильна побудова словосполучень, речень;

стилістичні – вживання мовних засобів відповідно до їх стилістичного забарвлення і стилю мовлення;

орфографічні – правильний запис слів;

пунктуаційні – правильне розставлення розділових знаків.

Опанування норм сприяє підвищенню культури мови.

Завідуюча – це організатор режиму мовної культури в дитячому садку. На початку року необхідно провести інформацію про загальні педагогічні вимоги до мови дорослих (вихователі і обслуговуючий персонал). Традицією має стати неголосна мова, привітний доброзичливий тон до дітей і дорослих, підкреслення ввічливості один до одного, відсутність жаргонів, лайливих слів, тощо. Все це непомітно і мимовільно буде копіюватись дітьми.

Рідна мова – є загальною основою навчання і виховання в дитячому садку.

Оволодіння мовою як засобом пізнання і способом спілкування – є найбільшим досягненням дошкільного дитинства. Тому кінцевою метою роботи з рідної мови в дошкільному закладі є:
  • засвоєння її літературних норм;
  • культури мовлення, культури спілкування.
Культура мовлення – це вміння правильно говорити, добирати мовно-виражальні засоби відповідно мети і ситуації спілкування.

Культура мовлення проявляється:

1 – в правильності мовлення – відповідності встановленим у літературній мові – законам, правилам, нормам.

2 – точність адекватності мовлення – це точність вираження думок, ясність, точність висловлювання, зрозумілість.

3 – логічність мовлення – це поєднання мислення, мови і мовлення, це сутність поєднання слів у реченні, і речень у розповідь.

4 – Різноманітність мовлення (багатство) – це вираження однієї думки різними способами і засобами.

5 – Естетичність мовлення – це естетична привабливість мовлення (тону, темпу, звучності, тембру), наявність і доречність образних висловів, цитат, зворотів, поєднання вербальних і невербальних засобів спілкування (міміки, жестів, пози, рухи).

6 – Чистота мовлення – це відсутність нелітературних елементів: діалектизмів, слів-паразитів, брутального, лайливого тощо.

Культура мовлення формується, розвивається і проявляється в процесі спілкування в мовленнєвій діяльності.

Стилі мовлення

Українська мова належить до високо розвинутих мов, має розгалужену систему стилів: розмовний, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній.

Кожен з них використовується людиною за певних умов спілкування.

У своїй повсякденній роботі вихователь використовує розмовний стиль, основна функція якого – є функція спілкування, обмін думками.

Для розмовного стилю характерне:

Невимушеність, неофіційність стосунків, жвавість бесіди, вільність у виборі слів і виразів (попоїсти, гепнути, чмокнути, ляпати, роззява...дівчинонька, воду варити...) , вияв, ставлення до співрозмовника і до того, що говорити.

Розмовний стиль має надзвичайно велику роль у формуванні мовленнєвих навичок.

Науковий стиль теж займає чільне місце в роботі педагогів, вихователів.

Основна функція – повідомлення, роз’яснення явищ, подача знань.

Ознаки: логічність, чіткість, точність, послідовність викладу.

Має кілька різновидів: власно науковий, науково-побліцистичний (газети, журнали), науковао-популярний - науково-літературний, науково- навчальний – навчально-літературний, виробничо-технічний – обслуговування різні сфери виробництва.

Даючі дітям відомості вихователь використовує науково-навчальний стиль, який характерний простою доступною локонічною формою викладу.

Користуються вихователі і публіцистичним стилем, який має функцію впливу на слухача, переконання у правильності висловлених думок.

Проявляється під час зборів, педрад, методоб’єднаннь, конференцій у вигляді виступу, доповіді, промови, лекції, репортажу.

Звичайний, публічний виступ створює атмосферу офіційності, особливої відповідальності, але виступаючи в ролі лектора, доповідача, оратора має поводитись природно, уникаючи штучності, надмірної офіційності. В голосі має відчуватись доброзичливість, теплота, повага до слухачів. Слова повинні звучати переконливо, виразно, послідовно, аргументовано.

Часто вихователь використовує художній стиль. Це стиль дитячої художньої літератури. Найістотнішою його ознакою – є образність, поетичність, широке використання синонімів, антонімів, омонімів, епітетів, метафор, порівнянь тощо. Отже художній стиль мовлення проявляється при читанні художньої літератури, чи коли вихователь про щось розповідає, малюючи живу картину, збуджуючи уяву дітей, а також коли подає дітям зразок описової чи сюжетної розповіді по картині, по іграшці, творчої розповіді, чи розповіді з власного досвіду.

У всіх цих випадках чітко виділяються загальні ознаки художнього стилю: конкретність змісту, образність, виразність, емоційність.

Шляхи удосконалення мови вихователів
  1. Аналіз власної мови, з допомогою завідуючої, методиста з послідуючою постановкою завдань щодо її поліпшення і їх ретельне виконання.
  2. Робота зі словниками (тлумачним, орфографічним).
  3. Використання збірників прислів’їв, загадок, приказок, фразіологізмів.
  4. Організація спеціальних семінарів, мета яких розвиток формування техніки і технології мови, виразного читання чи гуртка по виразному читанню.
  5. Читання літератури різного жанру, де проявляються ознаки різних стилів мови.
  6. Консультації, бесіди зі спеціалістами мовознавцями, з тими, що займаються прийомами розвитку мови. Зустрічі-консультації з артистами-читцями чи викладачами дитячої літератури і виразного читання.
ЗАВДАННЯ І ЗМІСТ НАВЧАННЯ МОВЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ

Центральне місце в загальній системі роботи по розвитку мови є розвиток зв’язного мовлення.

Що таке зв’язне мовлення?

Зв’язне мовлення – це єдине смислове розгорнуте висловлювання на певну тему, яке складається з двох і більше речень, що забезпечує розуміння його іншими під час спілкування.

Зв’язне мовлення виконує важливі соціальні функції: допомагає встановити зв’язки з оточуючим, визначає і регулює норми поведінки в соціумі, а це є найважливіша умова для розвитку особистості дитини.

У дошкільному віці відбувається розвиток двох форм зв’язного усного мовлення: діалогу і монологу.

В чому особливості діалогу і монологу?
 
Діалог – це висловлювання, чергування реплік двох або більше співрозмовників, яке передбачає слухання, певну реакцію на мовленя. Монолог - це зв’язне логічне послідовне висловлювання однієї людини, не розраховане на швидку реакцію
Співбесідники знають про що йде мова і не потребують розгорнутого висловлювання. Це думка однієї людини, яка невідома слухачам
Відбувається в конкретній ситуації, супроводжується жестами, рухами, мімікою, поза – довільна. Теж важливі немовні засоби, але вони займають другорядне місце.
Мовне оформлення: лексика розмовна, багата фразеологізмами, порівняннями тощо. Мовлення неповне, фрагментарне, досить коротке, фрази прості. Мовне оформлення: лексика, літературна, висловлювання розгорнуте, логічне, характерна завершеність, правильне синтаксичне оформлення.
Зв'язність забезпечується двома (кількома) співбесідниками. Зв’язність забезпечується однією людиною.
Діалогічне мовлення стимулюється внутрішніми і зовнішніми мотивами (ситуацією). Монологічне мовлення стимулюється внутрішніми мотивами.


В процесі спілкування монологічне мовлення органічно вплітається в діалогічне., монолог може набирати властивості діалогу.

Діалог є перша (первинна) природна форма мовного спілкування. Навички і уміння діалогічної мови є основою оволодіння монологом.

На початку дошкільного віку на базі діалогічного мовлення розвивається монологічне. І далі робота по розвитку цих двох форм мови протікає паралельно.

Отже навчання елементарної діалогічної мови повинно підводити до оволодіння зв’язним монологічним висловлюванням, щоб воно якомога раніше включалось в розгорнутий діалог. Це збагачувало б бесіду, надавало б її зв’язний характер.

Робота по розвитку діалогічного мовлення направлена на формування умінь, необхідних для спілкування.

Є кілька груп діалогічних умінь.

І. Власне мовні уміння:
  • вступати у спілкування, знаючи коли і як це можна зробити;
  • підтримувати і закінчувати спілкування;
  • перепитувати, доводити свою точку зору, порівнювати, наводити приклади, оцінювати, погоджуватись, заперечувати, запитувати, відповідати;
  • говорити виразно, в нормальному темпі, користуючись інтонаціями діалогу.
ІІ. Уміння мовного етикету:
  • в різних ситуаціях спілкування правильно використовувати стійкі словесні формули (привітання, запрошення, прохання, вибачення, прощання, згоди, відмови тощо).
  • використовувати форми звертання залежно від того, хто є партнером спілкування (ім’я, по-батькові)
ІІІ. Уміння спілкуватись в парі, групі, колективі при обговоренні певної теми чи при плануванні спільних дій
  • слухати і розуміти думку співрозмовника
  • формулювати власне висловлювання
  • слідкувати за правильністю мовлення, контролювати її правильність
  • підтримувати певний (позитивний) емоційний тон розмови.
ІV. Невербальні уміння:
  • доречно використовувати жести, міміку.
Робота по розвитку зв’язного монологічного мовлення спрямована на формування таких умінь:
  • підбирати зміст для своїх розповідей (про що розповідати)
  • розподіляти його в певній послідовності
  • будувати висловлювання, дотримуючись певної структури (описової, сюжетної розповіді)
  • користуватись способами зв’язку між частинами (сюжет.розп.)
  • користуватись мовними засобами у відповідності з літературними нормами
  • будувати висловлювання довільно (коротко, детально)
Основні типи монолога:
  • переказ-осмислене відтворення літературного твору, використовуючи авторські мовні форми
  • розповідь – самостійне розгорнуте висловлювання певного змісту (опис, роздум, розповідь).
Види розповідей (за ведучим видом психічного процесу):

По сприйманню: за іграшкою, за картиною

По пам’яті: з власного досвіду

По уяві: творчі розповіді

Враховуючи вікові психологічні особливості дітей методика рекомендує найрізноманітніші методи і прийоми розвитку звязног7о мовлення.

Необхідною умовою розвитку зв’язного мовлення є засвоєння всіх сторін мови: словника (лексика), граматика, фонетика.

ЗАВДАННЯ ПО ФОРМУВАННЮ СЛОВНИКА

Існує дві групи завдань по словнику: загальні та спеціальні.

ЗАГАЛЬНІ ЗАВДАННЯ:
  • збагачення словника, введення нових слів
  • уточнення, закріплення словника
  • активізація словника
  • усунення не літературних слів
СПЕЦІАЛЬНІ ЗАВДАННЯ:
  • добір слів антонімів, синонімів
  • вживання фразеологізмів, порівнянь, образних висловів
  • вживання узагальнюючих слів
  • добір слів-означень (епітетів)
  • вживання прислів’їв, приказок, примовок, загадок та іншого дитячого фольклору
  • добір прикметників до даного іменника
  • добір іменників до даних прикметників.
Відповідно цих завдань у дітей необхідно формувати такі уміння: пояснювати значення слів, класифікувати предмети за основними ознаками і правильно вживати узагальнюючі слова (слова-поняття), добирати слова протилежного значення, близькі за значенням, пояснювати зміст прислів’їв, приказок, фразеологічних зворотів, добирати порівняння, визначати слово-назву предмета за вказаними ознаками, добирати слова-ознаки за вказаного предмету, називати предмет та його частини, помічати не літературні слова, слова-паразити у власній мові та мові однолітків.

Всі ці завдання мають реалізуватись на всіх видах занять, але в найбільшій мірі на заняттях з мовленнєвого спілкування, про які мова йтиметься пізніше.

ЗАВДАННЯ ПО ФОРМУВАННЮ ГРАМАТИЧНОЇ ПРАВИЛЬНОСТІ МОВИ ( З ГРАМАТИКИ)

Завдання по формуванню морфологічної сторони мови:
  • правильне вживання і зміна слів за родами, числами, відмінками, за особами
  • узгодження слів за родами, числами, відмінками (іменників, прикметників, дієслів, прислівників, займенників, прийменників).
Завдання по формуванню синтаксичної сторони мови:
  • використання різних типів речень
  • правильна побудова речень, порядок слів у реченнях.
Завдання по словотворенню:
  • утворення слів за допомогою суфіксів, префіксів, з двох основ.
ЗАВДАННЯ ПО ВИХОВАННЮ ЗВУКОВОЇ КУЛЬТУРИ МОВИ ( З ФОНЕТИКИ)
  • формування правильної звуковимови
  • розвиток органів артикуляції
  • розвиток мовного дихання, слуху, голосу
  • розвиток дикції, інтонації
  • розвиток орфоепічної правильної вимови звуків
МЕТОДИ І ПРИЙОМИ РОЗВИТКУ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ

Для реалізації цих завдань використовуються цілий ряд методів як на заняттях так і в повсякденному житті.

РОЗМОВИ З ДІТЬМИ

Для розвитку мовної активності і вміння розмовляти використовують всі можливі реальні життєві ситуації спілкування і діяльність дітей Ці ситуації виникають з перших хвилин перебування дитини в дитячому садку.. Щоб викликати дитину на розмову ефективно використовувати найрізноманітніші прийоми: цікаві іграшки, книжки, картинки, квіти, тварини в куточку природи і т.д.

Протягом дня необхідно обов’язково поговорити з кожною дитиною, використовуючи час прийому, вмивання, одягання, прогулянки.

Але це все розмови, що викликаються життєвими обставинами. Як правило в цих розмовах використовується побутовий стиль.

Крім цих необхідно планувати і використовувати так звані підготовлені діалоги (розмова, бесіди). Це своєрідний діалог на певну тему. Його мета обговорити якесь питання. Для проведення бесіди необхідна попередня підготовка всіх учасників: вихователя і дітей.

Так бесіди (розмови) потрібно планувати щоденно, записуючи з ким із дітей (індивідуально чи колективно) буде організовано бесіду, на яку тему, які основні питання будуть обговорюватися.

Добір тематики спирається на життєвий досвід дітей, знання і уявлення про навколишнє життя, повсякденною діяльністю групи, цікавими подіями. Тобто теми розмов мають бути цікавими і корисними для розумового і морального розвитку дітей.

Які можуть бути теми розмов?

В таких розмовах використовують побутовий стиль найближчий до книжкового.

СЛОВЕСНІ ДОРУЧЕННЯ дають дітям зразки прохання, що формують у дитини навички користування мовним етикетом.

РОБОТА З КНИГОЮ: розгляд ілюстрацій, картинок, озвучення картинок (де чітко видно, що герої спілкуються)

ІГРОВІ МОВНІ СИТУАЦІЇ типу: “Що я бачив (по дорозі в дитячий садок), “Зустріч з другом”(незнайомцем), “Розмова по телефону”, “Інтерв’ю” або розмова з цікавою людиною, “Довідкове бюро”, “Каса”.

СПІЛЬНІ ПРОГУЛЯНК, ІГРИ відвідування групи дітей різного віку. Наприклад: старші до менших (запрошення на концерт, допомога в ремонті книг, показати і розповісти як виготовити човники і т.д.)

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ( в природі, за працею людей, транспортом).

ІГРИ (рухливі з текстом) дидактичні (наприклад “Відгадай, що я сховаю”), народні, ігри-інсценівки, ігри-драматизації.

СЮЖЕТНО-РОЛЬОВІ ІГРИ закріплюють навички розмовної мови і професійну лексику.

ПРАЦЯ (доручення, колективна праця).

Прийоми в ході будь-якої бесіди використовують цілий комплекс прийомів.

Основним прийомом кожної бесіди є питання. Методика виділяє дві групи питань:
  • консультуючі або репродуктивні (Що це? Де? Скільки? Який? Як називається?)
  • пошукові, проблемні (Чому? Для чого? Через що? Як дізнатися? Яким чином? Навіщо?)
  • узагальнюючі (Як можна назвати? Про кого можна сказати це справжній друг?) тощо.
Як правило ці запитання використовуються в такому порядку: репродуктивні, щоб оживити досвід дітей, потім пошукові для осмислення матеріалу, в кінці – 1-2 узагальнюючі.

Методика постановки питань: питання чіткі, конкретні, вимовляються внятно, не поспішаючи. Логічним наголосом визначається смислові акценти у питанні.

Необхідно привчати дітей сприймати питання з першого разу. Поставивши питання, зробити паузу, дати дітям можливість “сформувати думку”, підготуватись до відповіді. Можна дати вказівку: відповісти коротко, детально але “не повну відповідь”. Можна зробити доповнення: Хто відповість коротше (детальніше) точніше? Щоб викликати розгорнуту відповідь можна дати завдання, яке складається з 2-3 питань, або план відповіді. Наприклад: в бесіді про здоров’я: - Поясни, Олексію, як треба правильно мити руки. Що треба спочатку зробити, що потім і навіщо так роблять?) – Це для старших дітей. В самому запитанні не повинно бути незрозумілих слів.

Крім цих основних запитань використовуються допоміжні: навідні і підказуючи.

Навідні допомагають, наштовхують дитину на правильну відповідь.

Показуючи містять у собі готову відповідь, діти відповідають так чи ні.

В будь-якій бесіді є два учасники: вихователь – діти.

До цього ми розкрили методику навчання дітей слухати питання вихователя, відповідати на них. Але існує і друга сторона цієї проблеми – навчання дітей ставити запитання.

Питання від дітей – це вагомий показник інтелектуального розвитку дитини. Вести розмову – це уміння вчасно поставити запитання. Щоб навчити цьому дітей використовуються спеціальні навчально-ігрові ситуації, коли діти стоять перед необхідністю поставити запитання. Наприклад: “Хочеш дізнатись – запитай”. Спочатку вихователь дає зразок питання, а потім запитують дітей (це може бути по змісту картинки про предмети, з якими вони рідко зустрічаються (тертка, ніж). Кожне питан7ня схвалюється, особливо коли воно про деталі, властивості предметів. Можна спонукати дітей звертатись з запитаннями до ровесників, вихователя під час розгляду картин, читання оповідань, завершальних бесід.

Можна використовувати гру “Відгадай що сховано”. Відгадати, поставивши ряд запитань. “Відгадай, що це”.

Готуючись до зустрічі з цікавою людиною (повар) запропонувати дітям подумати, про що б вони хотіли запитати, дізнатись у цієї людини.


ІНШІ ПРИЙОМИ РОЗВИТКУ ЗВЯЗНОЇ РОЗМОВНОЇ МОВИ.
  • уявні ситуації в ході бесіди (Що було б якби...) не стало дерев, вогню, води
  • розбір картинок-плутанин, віршів-плутанин, нісенітниць, небилиць
  • узагальнення: як буває? Як може бути? Як повинно бути?
  • Ігри-завдання на порівняння, знаходження спільного, відмінного (на картинках, портретах)?
  • пошук самих різних рішень на поставлене запитання
  • допущення нарочитої помилки (з боку вихователя)
  • використання прислів’їв, приказок, прикмет, загадок, міркування щодо змісту
  • пояснення і розповідь вихователя (лаконічна, небагатослівна), повідомлення про щось нове, ще незнайоме дітям, які підтримують інтерес до бесіди)
  • показ наочного матеріалу – використовується з різною метою: для кращого засвоєння нового, для уточнення уявлень, згадування, оживлення пам’яті. Але в кожному разі демонстрація наочності – короткочасна тому треба подумати де він має знаходитись, щоб у потрібний момент взяти, використати і знову забрати
  • ігрові прийоми (словесні вправи, використання ігрового персонажу, ігрової ситуації)
ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ РОЗПОВІДАННЮ.
  1. Спільне розповідання переказувань з драматизацією сюжету.
  2. Зразок розповіді (коротка, доступна, цікава по змісту і формі, мати виховну цінність)
  3. Частковий зразок (початку чи кінця)
  4. Аналіз зразка розповіді
  5. План розповіді, план переказування
  6. Спільне складання плану вихователя з дітьми.
  7. Самостійне продумування дітьми плану своєї розповіді
  8. Колективне обговорення теми розповіді, відповідно плану
  9. Колективне складання розповіді (в процесі обговорення плану вибирають найбільш цікаві висловлювання і об’єднують їх у розповідь. Прийом допомагає дітям побачити, усвідомити механізм складання розповіді)
  10. Складання розповіді по частинах
  11. Моделювання (схеми, що відображають структурні елементи розповіді (описової, сюжетної, схематичної, зображення персонажів і дітей, які вони виконують (до текстів художніх творів), потім складається розповідь за готовою моделлю у вигляді картинок поєднаних стрілками
  12. Оцінка. Питання по змісту. Показ картин, іграшок.
  13. Допоміжні запитання, вказівки, виправлення помилок, підказки потрібних слів, прослуховування розповідей, записаних на магнітофоні.
Аналіз традиційної структури та видів мовленнєвих занять

З'ясуємо структуру та види мовленнєвих занять. Науковці (Є.М.Струніна, О.С.Ушакова та інші) запропонували виділити заняття, на яких навчання дітей рідного мовлення було б домінуючим завданням. Це викликано тим, що певні мовленнєві вміння (інтонаційна виразність, темп; сила голосу, використання в мовленні порівнянь, означень, утворення ступенів порівняння прикметників, оволодіння узгодженістю слів у реченнях різних конструкцій, уміння складати сюжетну розповідь тощо), які потрібні дітям для спілкування і підготовки до школи, важко сформувати поза спеціально організованими заняттями.

Види мовленнєвих занять.

За А.М.Богуш, розвиток рідного мовлення дітей повинен відбуватися на комплексних і тематичних мовленнєвих заняттях, на яких присутні до 15 дітей. Це групові заняття, які в усіх вікових групах плануються один раз на тиждень.

Комплексні заняття проводять один раз на тиждень перші три тижні кожного місяця. Тематичне заняття проводиться на четвертому тижні кожного місяця відповідно до трьох розділів: “Словникова робота”, “Виховання звукової культури мовлення” та “Формування граматичної правильності мовлення” - в молодших, середній та старшій групах, а в підготовчій до школи групі - з розділу “Зв'язне мовлення”.

Комплексне заняття з розвитку мовлення складається з трьох цілком самостійних частин: зв'язне мовлення (планується на кожному комплексному занятті) словник (або граматика), звукова культура мовлення (або словник). Ураховуючи рівень підготовки дітей, вихователь може сам визначити, яку частину заняття (зв'язне мовлення, словник чи граматика) ставити першою. В окремих випадках доцільно починати заняття з роботи над словником чи граматикою, а потім переходити до розділу зв'язного мовлення. Розділ звукової культури переважно є третьою частиною заняття.

Зміст комплексних занять із розвитку мовлення складається з трьох розділів відповідно до структури заняття. У разі потреби визначаються виховні завдання. В плані роботи може бути скорочений запис: лексика, граматика, зв'язне мовлення, звукова культура.

Час, відведений на заняття, рівномірно розподіляється між трьома частинами комплексного заняття.

Тематичне заняття повинно бути присвячене лише мовленнєвому розвитку дітей. На такому занятті насамперед закріплюють матеріал, який діти вивчали впродовж комплексних занять, а вже потім пропонують нові мовленнєві форми та явища.

На комплексних і тематичних заняттях мовленнєва активність дітей виявляється в пізнавальній діяльності. З'ясуємо поняття “мовленнєва активність.

Мовленнєва активність - це наявність у дитини пізнавальних інтересів; відповідність її знань вимогам програми (чи перевищення вимог); сформованість уміння зосереджувати увагу на пропонованому матеріалі та діяти відповідно до вказівок педагога; зацікавленість у розв'язанні загального завдання; наявність потреби відповідати, звертатись із запитаннями, порівнювати відповіді однолітків, виправляти помилки.

Активність висока: дитина постійно прагне відповідати, бере участь у загальній роботі, шукає відповіді на поставлене запитання, доповнює відповіді товариша, вказує на допущені ним помилки, виправляє мовленнєві огріхи.

Активність недостатня:

а) дитина не виявляє бажання відповідати, зовнішньо виглядає пасивною, проте на пропозицію вихователя відповідає із задоволенням, хоча й недостатньо повно. Під час відповіді виявляє нерішучість, нервує, соромиться;

б) дитина часто відволікається від заняття, тому й активність нестійка. Зацікавленість у роботі поєднується з невмінням утримувати увагу на запропонованій темі. В момент зосередження дитина активна, проте під час відволікання не завжди може відповісти навіть на запитання, яке звернено до неї безпосередньо.

Активність незадовільна:

дитина пасивна; в неї відсутнє бажання відповідати та брати участь у роботі. Не виявляє інтересу до змісту мовленнєвої діяльності.

З'ясуємо також шляхи забезпечення мовленнєвої активності дітей на заняттях, які базуються на таких загально-дидактичних вимогах, як-от:

*формулювати запитання так, щоб спонукати дітей до відповіді;

* запитання ставити всім дітям, а потім уже викликати одного для відповіді;

* почергово запитувати дітей;

* не працювати довго з однією дитиною; не викликати кілька разів підряд одну й ту саму дитину;

* викликати дітей вибірково, а не в тому порядку, в якому вони сидять; розсаджувати дітей на занятті так, щоб вони добре бачили вихователя, наочний матеріал;

* не відволікати увагу дітей зауваженнями дисциплінарного порядку, вести заняття спокійно, впевнено, енергійно, але в той же час давати дітям можливість обдумувати запитання;

* залучати дітей до контролю за мовою тих, хто відповідає, до оцінки відповіді;

* пропонувати творчі завдання, звертатися до особистого мовленнєвого досвіду дитини. Слід пам'ятати: чим більше говорять діти на заняття, тим воно ефективніше.

В зв'язку з цим не рекомендується на мовленнєвих заняттях широко використовувати технічні засоби навчання (вони відволікають увагу дітей і стримують мовленнєву активність), репродукції художніх картин, завантажувати дітей новою інформацією (нові картини, іграшки, тексти тощо). Відомо, що іноді наявність наочності призводить до гальмування мовленнєвої активності (З.Істоміна, Г.Леушина).


МЕТОДИКА ОБСТЕЖЕННЯ РІВНЯ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ


МЕТА: аналіз засвоєння і використання мови як засобу спілкування дитини з дорослими та однолітками.

РЕКОМЕНДАЦІЇ: Проводити обстеження індивідуально з кожною дитиною, поступово виявляючи всі властивості мовлення, створити атмосферу довіри, доброзичливості, невимушеності.

Використати три сюжетні картинки з емоційним виразним динамічним змістом.

Проводити обстеження вдвох: один веде бесіду з дитиною, а інший записує відповіді дитини (непомітно для неї).

ОБСТЕЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ МОВЛЕННЯ

Звернення до партнера, різноманітність інтонацій, використання невербальних засобів спілкування, наявність контактно-встановлюючих засобів.

Педагог привертає увагу дитини до трьох картинок, сам виявляє зацікавлене ставлення до них:

Які цікаві картинки!.. Це ж треба?.. Дивно!..

Пропонує дитині вибрати одну картинку за бажанням:

Яка картинка тобі найбільше подобається? Яка найцікавіша? Близька? Чи були з тобою подібні випадки?



Далі слід” оживити картинку”:

Чи хотів би ти познайомитись з цими дітьми? З ким ти бажаєш познайомитись? Як би ти звернувся до ...? Що ти скажеш...?

Скажи так, що з тобою теж бажали познайомитись.

Всі реакції, відповіді дитини записати. На основі їх аналізу визначити ступінь вираження ознаки: високий, середній, низький.

Високий: дивиться на партнера, стежить за зміною міміки, рухів, погляду. Інтонації дитини, жести, міміка, посмішка різноманітні, виразні, рухливі відповідно ситуації спілкування. Позитивні контактно-встановлюючі засоби: посмішка, пестливі слова...

Середній: не співвідносить зміни міміки і погляду по відношенню до суб’єкту уваги. Невербальні засоби спілкування мають місце, але однобічні, малорухливі у використанні (наприклад, один тон в мовленні: вередливий, плаксивий, без емоцій тощо.

Контактно-встановлюючі засоби невербального характеру.

Низький: під час бесіди може дивитись в бік від партнера, не включати в об’єкт своєї уваги партнера. Невербальні засоби слабо виражені. Контактно-встановлюючих засобів не має.

ОБСТЕЖЕННЯ КОГНІТИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ МОВЛЕННЯ:

Розуміння просторово-часових, змістовних характеристик ситуацій спілкування (значення слів, що характеризують місце, час, зміст події).

Розуміння емоційного змісту ситуації спілкування (значення слів про емоційний стан людини, партнера).

Розуміння характеру персонажу (значення слів, що позначають риси, якості особистості).

Продовжуючи розглядати разом з дитиною картинки, дослідник запитує:

Ми вже познайомились з ... Давай уважно подивимось, де це все відбувається? Що роблять...? Як ти думаєш, що він переживає? Відчуває? Який він? Що ти бачиш таке, що підтверджує твою думку і дозволяє тобі так думати?


Записати всі відповіді. На основі їх аналізу визначити ступінь вираження ознаки.

Високий: лексично точне визначення місця події, називає слова, що означають емоції, називає слова відповідній поведінці в ситуації

Середній: приблизне, неточне слововживання, слова, що означають емоції називає з допомогою педагога, робить вибір “або-або” у називанні слів, що характеризують поведінку персонажу.

Низький: невірно визначає місце події, невірно розуміє стан, поведінку людини, не може сказати, не орієнтується на аналіз ситуації та поведінки людини.

ОБСТЕЖЕННЯ ЛІНГВІСТИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ МОВЛЕННЯ:

Словникове багатство, граматична правильність, фонетичні властивості (звуковимова, сила голосу, дикція, інтонація...

Вміння помічати і виправляти помилки в мовленні.

Педагог продовжує з дитиною діалог:

Ми вже сказали, що вони... (співають). А що вони ще вміють робити?

Про хлопчика треба сказати “Він” чи “вона”?

Про кого ще можна сказати “вона”? (він)

Назви все, що зображено на малюнку, про що можна сказати “вона” (він)

Як пестливо ти назвеш...?

Я хочу про когось розповісти (педагог промовляє неправильно побудоване речення або набір слів). – Я правильно сказала? Виправ мене, як сказати правильно?

Записати відповіді дитини, зробити аналіз і визначити ступінь вираження ознаки:

Високий: досить широкий словник (вживає слова, що означають особи, дії, якості), вміє змінювати слова, відповідно до граматичних норм, помічає невірну будову речення, виправляє помилки. Звуковимова правильна, дикція чітка, нормальний темп і сила голосу, інтонація виразна.

Середній: слова неточні, велика кількість замінників, замість іменників займенники, замість слів паузи. Припускається помилок у вживанні граматичних форм, помічає невірно побудовану фразу, але не вміє правильно побудувати, звуковимова нестійка, дикція ясна, сила голосу помірна.

Низький: не може підібрати відповідну лексику, малий запас слів. Допускає граматичні помилки, не помічає помилок у побудові речень. Звуковимова невірна (визначити які вади у вимові яких звуків), дикція нечітка, сила голосу слабка (надмірна).

ОБСТЕЖЕННЯ ДОВІЛЬНОСТІ МОВЛЕННЯ:

Педагог продовжує бесіду:

Давай про наших друзів кому-небудь розкажемо, зайчику чи ведмедику (показ іграшок) - Кому ти хочеш розказати? Розкажи, як звати твого нового друга, який він, за що він тобі подобається?

Записати розповідь дитини.

Ведмедик не зрозумів, де почалась ця історія. Що трапилось після того, як ... (повторити фразу сказану дитиною)

Записати відповідь дитини.

Як ти думаєш, що відбудеться після того, як...

Чи можеш ти придумати другий кінець.

Записати відповіді, зробити їх аналіз, визначити ступінь вираження ознаки:

Високий: зв’язність розповіді, зв’язків між реченнями, наявність змикаючих елементів (одного разу, і ось, потім...). Складає інше висловлювання, зберігаючи зміст. Складає творчу розповідь, вводить нових героїв, предмети...

Середній: спостерігається перерахування деталей, а не встановлення зв’язків. Не орієнтується на необхідність бути зрозумілим оточуючим, не вміє сказати те саме іншими словами. Виявляє творчі елементи розповіді за допомогою дорослого.

Низький: Є узгодження слів, велика кількість слів – паразитів, використовує прості конструкції. Не розуміє завдання пояснити, бо “ведмедик не зрозумів”, не звертає на нього уваги, продовжує далі розповідати. Елементів творчості не має.


ДІАГНОСТИКА МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ДОШКІЛЬНИКІВ


Обстежуються чинники мовленнєвого розвитку:

І – активність, якість мовлення;

ІІ – оцінно-контрольні дії;

ХІД РОБОТИ.

І. Індивідуально кожній дитині пропонують завдання:

розглянути картинку, відповісти на запитання за змістом і скласти розповідь;

переказати знайомий твір;

скласти розповідь з власного досвіду.

ІІ. 1 спосіб. Розповідь (переказ) дитини переписати на магнітну плівку. В ході прослуховування дитина виступає в ролі “вихователя”: вона повинна оцінити розповідь фішками (червона – все правильно, синя – є деякі помилки, зелена – багато помилок) з наступною словесною мотивацією своєї оцінки.

2 спосіб. Запропонувати дитині оцінити “відповідь”, розповідь ляльки (розповідь з помилками можна записати на магнітну плівку). Дитина оцінює за допомогою фішок.

ІІІ. РЕЗУЛЬТАТИ ЗАНЕСТИ В ТАБЛИЦЮ:
 
Прізвище дитини ЧИННИКИ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ Рівень мовленнєв розвитку
  Активність мовлення Якість мовлення
 
Оцінно-контрольні дії
  Висока Не достатня Низька Висока Не достатня Низька Наявні Відсутні Висока Середній Низький


ОРІЄНТОВНІ ПОКАЗНИКИ ЧИННИКІВ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ

І. АКТИВНІСТЬ МОВЛЕННЯ - це наявність у дитини пізнавальних інтересів, уміння зосереджувати увагу на пропонованому матеріалі, уміння діяти за вказівкою вихователя, наявність потреби відповідати, доповнювати відповідь, виправляти помилки, бажан7ня розповісти.

ВИСОКА АКТИВНІСТЬ – дитина постійно працює, відповідає, бере участь у спілкуванні, у пошуку відповіді, готова доповнити відповідь товариша, вказати на помилки, виправити їх.

НЕДОСТАТНЯ АКТИВНІСТЬ – дитина не виявляє бажання відповідати, зовнішньо пасивна. На пропозицію вихователя відповідає охоче, хоч і не завжди правильно та повно, соромиться, нервує, виявляє невпевненість, часто відволікається, не вміє утримувати увагу на запропоновану тему.

НИЗЬКА АКТИВНІСТЬ - дитина пасивна, бажання відповідати, розповідати відсутнє, не виявляє інтересу до змісту мовленнєвої діяльності.

ІІ. ЯКІСТЬ МОВЛЕННЯ – це співвідношення ситуативної і контекстної мови, уміння будувати розповідь достатнього об’єму (кількість речень), висловлюватись послідовно, згідно плану, без повторень, розповідати самостійно, без підказок, навідних запитань, використовувати точний словник, граматично правильну мову, інтонаційну виразність мови, її плавність, ритмічність, чистоту.

ВИСОКА ЯКІСТЬ - переважає контекстна мова, відповіді поширені, змістовні, самостійні, адекватні поставленому запитанню. Розповідає самостійно, послідовно, в повному об’ємі, зв’язно без повторень. Мова граматично правильна, виразна, ритмічна.

НЕДОСТАТНЯ ЯКІСТЬ - відповідає одним словом або простим непоширеним реченням, переважає ситуативне мовлення, потребує додаткових запитань, відповідає невпевнено. Під час розповіді потребує підказки, навідних запитань, випускає окремі частини розповіді, часто повторюється, порушується послідовність, допускає помилки, словник недостатній.

НИЗЬКА ЯКІСТЬ - дитина повторює вже мовлене вихователем чи іншими дітьми, потребує уточнюючих чи підказуючи запитань, допомоги вихователя; в мовленні багато помилок. Мова не виразна, не ритмічна. Порушується зв’язність, логічність, послідовність висловлювання; дуже бідний словник, не володіє семантикою слів.

ІІІ. КОНТРОЛЬНІ ДІЇ - це усвідомлений контроль дитиною свого мовлення, констатування і виправлення помилок.

ОЦІНОЧНІ ДІЇ - вибір дитиною відповідної оцінки свого мовлення і ставлення до певної оцінки; зіставлення отриманого результату з вимогами.

РІВНІ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ.

ВИСОКИЙ - висока мовленнєва активність і якість мовлення діалогічного і монологічного, правильна звуковимова, достатній словник, володіння семантикою слів, відсутність граматичних помилок, виразно-чиста мова, наявність ОКД, уміння помічати і виправляти помилки.

СЕРЕДНІЙ - недостатня активність і якість мовлення, дитина потребує стимулювання мовленнєвої діяльності. Спостерігаються помилки у звуковикові, граматичні помилки. Розповідь за зразком і допомогою вихователя. Оцінює себе не завжди об’єктивно.

НИЗЬКИЙ - незадовільна активність і якість мовлення, не володіє зв’язним висловлюванням, у мовленні багато помилок. Відсутні оцінно-контрольні дії.
 


 
Науково-методичний журнал
 
 

Анотація
Анонси
Видання попередніх періодів
 

 
Новини
 
 
2014-11-13 15:16:36
    20 листопада 2014 року відбудеться регіональна науково-практична конференція на тему: «Інноваційний освітній простір регіону: експериментальна діяльність у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах». Читати далі ...

2014-11-12 09:21:54
    Шоста Міжнародна виставка «Сучасні заклади освіти – 2015». Читати далі ...

2014-11-10 20:46:55
    MOOCology Conference: майбутнє освіти в Україні. Читати далі ...

2014-10-30 09:50:28
    Інтернет-марафон освітніх вебінарів.. Читати далі ...

2014-10-30 09:08:26
    Всеукраїнський конкурс-огляд “Школа сталого розвитку 2014-2015”. Читати далі ...

2014-10-29 13:05:45
    Виїзний семінар «Школа новопризначеного методиста». Читати далі ...

2014-10-28 14:29:46
    Шостий міжнародний форум «Інноватика в сучасній освіті». Читати далі ...

2014-10-27 18:00:43
    Google сервіси в управлінській діяльності керівника ЗНЗ (дистанційний курс). Читати далі ...

Всі новини >>>
 

 
Прогноз погоди
 
 
GISMETEO: Погода по м.Житомир
 

 
Опитування
 
 
Які методичні матеріали Ви б хотіли бачити на нашому сайті?
методичні рекомендації
методичні ноу-хау
нормативні документи
інструктивні листи
оголошення про цікаві заходи
Голосувати
 

   © Житомирський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти